ЯК “НЕ СПРОБУВАВШИ” ДІЗНАТИСЬ, ЧИ ВИ ПІДХОДИТЕ ОДНЕ ОДНОМУ?

Листопад 11, 2019, 17:13 | (0) | Духовність і культура
51176949_303

Чому питання дошлюбної чистоти не є ані пуританством, ані старожитністю, яка залишилася у минулому? Церква говорить про стосунки у шлюбі, у яких є Боже благословення. Лідія Кондратик, як психолог, пояснює, чому така вимога (чи побажання) має раціональне зерно і пояснення. Питання, звісно, ширше, ніж власне ця сторона людських стосунків – йдеться про відповідальність, цінності тощо. Це – ще одна програма «Психологічної порадні» із циклу на цю тему.

«У наш час ми маємо найбільше свободи і можливостей чинити так, як хочемо, приймати власні рішення, не керуючись нічим, окрім власного бажання, – пояснює психолог. – Так, це гарно, що можемо проявити свою індивідуальність настільки, наскільки це можливо – щонайменше, фарбуванням волосся у яскравий колір, епатажною поведінкою чи вчинками. Проте часто така потреба звернути на себе увагу – крик про допомогу, коли немає любові й прийняття. «Якщо я буду таким/такою, може, хоч тоді мене помітять, оцінять, полюблять» – от про що часто йдеться насправді…»

Ще одна ознака нашого часу – ідеологія консюмеризму як суспільства споживання: отримати все, тут і негайно, якомога більше і різного, доклавши при цьому мінімум зусиль. Керівним є гасло «я хочу», але без відповідальності і того, що можна назвати платою. Так, це, певною мірою, й наслідок виховання чи сталення батьків, причому не одного покоління: батьки, аби заспокоїти дитину, дають цукерку, ляльку, машинку, щось нове й ще новіше, змалечку привчаючи до таких «стимуляторів». Так поступово дитина засвоює сценарій отримання певними методами всього, що хоче, і за будь-яку ціну – сценарій маніпуляції. Проте життя має свої закони і свої відповіді на такі «ігри» – часто жорсткіші, ніж може уявити «актор».

Те ж стосується й інтимних стосунків: мовляв, навіщо чекати, якщо це можна отримати вже й негайно? І таке бажання у нинішній суспільній культурі подається й пропагується як природна фізіологічна потреба, яку можна і потрібно задовільнити негайно. Проте чи так це і чи не є ця теза таким же «промиванням мізків»?

«Так, наше суспільство – і не тільки наше, з різних причин досить незріле, недоросле: ми хочемо виглядати «крутими», хоча за цим бажанням часто ховаються страхи, невпевненість, та ж потреба звернути на себе увагу, –  каже Лідія Кондратик. – Я не душпастир, щоб говорити, як робити, щоб було краще. Власне, десять заповідей – це теж не про «хорошу поведінку» і винагороду чи подарунки за неї. Так, часто помилки  – це шлях зростання, досвід. І інколи через великі труднощі і біль людина набагато швидше приходить до Бога, ніж коли дотримується всіх правил. Але, як психолог, говоритиму  про вибір і про відповідальність за нього: є дія – і є наслідки цієї дії, а, отже, відповідальність, яка настає завжди. Про ці наслідки потрібно знати, а далі – вибір кожного…»

Отже, окрім фізіологічних наслідків ранього статевого життя та/чи його безладності, про які говорять лікарі, є й наслідки психологічні – і для жінок, і для чоловіків. Власне, фізіологічна потреба у таких стосунках обросла великою кількістю міфів, які мають коріння, зокрема, і в сексуальній революції ХХ століття, яка, принаймні на наших теренах, не завершилася. Так, такі стосунки – природня потреба, але важливо не «скільки», а «як» і «з ким». І тут, знову ж таки, – питання відповідальності. І за себе й своє життя, і за життя іншого.

«На дівчині – чи жінці, яка одного за одним міняє партнерів, це позначається завжди. Це як із надкушеним зі всіх боків яблуком. І, хто б що не казав, така «слава» – майже завжди не на користь жінки…»

Психолог пояснює: жіночий «сексуальний» гормон – це окситоцин, гормон щастя, який сприяє розслабленню. І це – довіра до партнера. Як би там було, але підсвідомо жінка сприймає такі стосунки у зв’язку з можливим народженням дитини: може цей чоловік бути батьком її дітей, зможе захистити і дати безпеку? Ще один психологічний нюанс: жінка запам’ятовує свої відчуття і настрої після сексу, «на ранок». І коли чоловіка немає, зростає і укріплюється підсвідоме відчуття, що її покинули чи й просто використали. Біологічно це закладається як «це несерйозно», «не довіряю», а отже, організм продукує окситоцину все менше, розслабитися стає все складніше. І у 35-40 років уже потрібні антидепресанти.

Стосовно чоловіків, то їх веде адреналін – гормон «мачизму». Так, у нашій і не лише нашій культурі бути мачо – чеснота і «слава», яка, як і у випадку жінок, також має свою ціну і наслідки. Біологічно чоловік звикає до високої потреби адреналіну і без цього уже не здатний майже ні на що у більш спокійних обставинах. Як результат – проблеми з потенцією уже у 35-40 років. Окрім того, виникають психологічні проблеми сприйняття і прийняття жінки: чому він, за всього багатства вибору, так і не зміг обрати одну, а якщо й обрав, почувається нещасливим?

Ще один момент, важливий у цьому сенсі для обох статей: підсвідоме порівнювання нинішнього партнера чи партнерки з його/її попередниками, а також підозри і певні ревнощі. Психолог каже: питання «про кого він/вона зараз думає?» може отруїти і найкращі стосунки. Як і питання до самого себе – «а хто мені пригадується у цей момент?»

Є ще одна пастка, у яку може потрапити кожен, – це сумніви «а чи підходимо ми одне одному у цьому сенсі», а отже «потрібно спробувати». Це – така ж пастка, як спробувати сигарету чи алкоголь, це затягує і, по суті, не дає нічого, крім ходження зачарованим колом, виснажливим і безцільним. Психолог каже: є суперпідказка, яка, якщо бути уважним, дасть відповідь на запитання «ваша це людина чи ні». Це – поцілунок. Власне, це «суперпідказка» для всіх, незалежно від віку.

Ще одна підказка, зокрема, для жінок і дівчат, щодо їхніх хлопців і чоловіків: чого насправді він хоче і прагне? Чи має він якусь мету чи мрію, на яку спрямована його бурхлива енергія? Чи ця енергія витрачається лише на те, щоб задовольнити себе? Так от: якщо у чоловіка є те, заради чого він живе – справа, мрія, ідея, творчість – він сублімує свою енергію, перетворюючи її на рушійну силу для чогось більшого, вищого, вартіснішого.

І наостанок: так, шлюб як співжиття чи й співмешкання – без Божого благословення, зараз досить поширений. Проте дуже часто це – прояв страху перед відповідальністю, а зовсім не прагнення зберегти свободу, яка також є відповідальністю. Такий шлюб зовсім не полегшує стосунки, не знімає проблем, які завжди є і будуть у стосунках між людьми. Проте якщо двох людей по життю веде Бог, у важкі періоди він завжди подбає, щоб на шляху трапилися люди і ситуації, які допоможуть пройти такі пороги і кризи.

Джерело: dyvensvit.org