ТАЄМНИЦЯ МОЛИТВИ, ПРО ЯКУ ЗНАЄ ДАЛЕКО НЕ КОЖЕН

Жовтень 22, 2019, 12:39 | (0) | Духовність і культура
91F64A76-236A-4B19-AA8C-F0133D906E56_cx0_cy10_cw0_w1023_r1_s

Я пишу цю главу далеко від дому. Зима. Самотній будиночок в горах. Щовечора я розмовляю по телефону з дружиною. Ми говоримо про все, що сталося за день. Я розповідаю Дженет, скільки я написав, і що заважало мені писати (фізичні навантаження служать для мене або ліками від творчого безпліддя, або покаранням за нього).

Я звітую, що з’їв на обід. Вона розповідає, як бореться з застудою, про листи, які прийшли на моє ім’я, і ​​про те, кого з сусідів зустріла по дорозі до поштової скриньки. Ми обговорюємо погоду, політику, новини з життя родичів, заходи, які нам належить відвідати. Загалом, ми разом розмірковуємо про минулий день, і деякі події бачимо по-іншому.

Те, що я зараз описав, дуже схоже на молитву. Древнє визначення, яке приписують Клименту Олександрійському, говорить: «Молитва – це спілкування з Богом». Мені подобається ця думка. Таке визначення включає всі малі «богоявлення», які супроводжували мене сьогодні: сіра лисиця, що промайнула за поворотом лижні, рожевий відблиск гірських вершин на заході, зустріч зі старим другом в магазині. Включаючи ці події в свою молитву, я продовжую їх дію, насолоджуюся ними, щоб вони не надто швидко перекочували в тайники пам’яті і не загубилися в них.

«Молитва дозволяє витягти з побаченого нами максимум можливого, – пише Алан Екклстоун, англійський священик, відомий своїми працями про молитву. – Ви міркуєте про те, що трапилося, ніби крутите в руках подарунок. Ви намагаєтеся зрозуміти, як те, що сталося, пов’язане з минулим і як воно позначиться на майбутньому. Ви роздумуєте про те, які можливості воно перед вами розкриває. Тобто ви витягаєте на світ Божий все, приховане у цій події». Дженет розділила зі мною враження, про які почула в моєму переказі під час телефонної розмови. А Бог же ж ввесь час зі мною!

З іншого боку, повноцінне спілкування з Богом неможливо без того, щоби виливати Йому своє горе і відчай. У фільмі «Скрипаль на даху» молочник Тев’є постійно веде діалог з Богом, дякує за все хороше,скаржиться, коли трапляється щось погане. Ось він понуро бреде по дорозі поруч зі своїм конем, який чомусь почав шкутильгати. «Я можу зрозуміти, – говорить він Богу, – якщо Ти караєш мене за вчинки. Або наказуєш мою дружину. Її то є за що покарати – вона занадто багато базікає. Можу зрозуміти, якщо Ти караєш мою дочку: вона хоче піти з дому і вийти заміж за гоя (Гой – людина, що сповідує будь-яку релігію, крім іудейської). Але ніяк не зрозумію, чим завинив мій кінь?! »

Ісус дає нам зразок молитовного життя, суть якого – дружні відносини з Богом. У Старому Завіті ми знаходимо безліч прекрасних, величних молитов, велика частина яких виходила з вуст царів чи Пророків: євреям було властиво слідом за ведучим повторювати текст молитви. У Псалтирі є особливі вказівки про те, як слід виконувати окремі псалми під час богослужіння – але про приватну молитву не сказано нічого. Деякі богослови дотримуються думки, що Ісус був, по суті, першовідкривачем приватної молитви. Ніхто з старозавітних персонажів не говорив до Бога звертанням «Батьку».

Зате в словах Христа воно зустрічається сто сімдесят разів. Він залишив нам зразок молитви, в якій мова йде про насущне: виконанні волі Божої, їжу, борги, прощення, спокуси. Ісусові молитви – приклад щирості і безпосередності. Його учні, які й самі не були новачками в молитві, не могли не вловити особливості молитов Ісуса. Чи не тому вони попросили Його: «Навчи нас молитися» (Лк. 11: 1)?

Для Христа молитися було настільки ж природно, як і дихати. Однак для нас, Його послідовників, це, на жаль, не так. Ісус в молитві відновлював сили, а для мене молитва – важка робота. Я дуже стараюся ставитися до молитви як до діалогу, а не монологу. Але як підтримувати живе спілкування з Богом, якщо Він, як правило, не відповідає виразними, звичними для людського вуха словами? Коли ми з дружиною обговорюємо по телефону минулий день, вона сміється разом зі мною або співчуває мені. Бог цього не робить – чи робить так, що я не в змозі сприйняти Його реакцію.

Для вправляння у молитві я читаю Псалми, читаю молитви Ісуса і Його учнів. Мимохіть я починаю бачити незбагненність Божих шляхів: Його дивну ласку до людей запальних, бунтівників (це мене втішає); Його схильність піддавати нашу віру випробувань; Його довготерпіння, скромність і незрозумілу повагу до свободи людини. Ще я зрозумів, що ми по-різному використовуємо владу і по-різному сприймаємо час. І, нарешті, Богу не потрібно нікому нічого доводити.

Розпочинаючи молитву, я спершу зазвичай запинався, «важко говорю і недорікуватий» (Вих 4:10), як Мойсей. Я з доброї волі розповідаю Богу те, що Він – Всезнаючий – вже знає. Псалмопівці описують людину, що молиться, як ту, якій не вистачає повітря, яка жадає Бога живого, немов висохла земля жадає води (наприклад у сорок першому і шістдесят другому псалмі). Псалми схожі на листи закоханого, який тужить, – по суті, таким є кожен, хто шукає Бога. Я переконую себе, що Бог прислухається до моїх молитвах; згодом я навчився в це вірити. Я розумію, що Богу, як і більшості з нас, важливо, щоб Його любили, шанували, вірили в Нього і довіряли Йому.

Наполегливо продовжуючи молитися, я став відчувати свого Співбесідника, відчувати Його як якесь моє «друге я», яке викладає позицію Бога. Коли я спраглий помсти, «друге я» нагадує мені про прощення. Коли мене охоплюють егоїстичні бажання, «двійник» повідомляє мені про потреби інших людей. І я раптом усвідомлюю, що веду внутрішній діалог не з самим собою. Це Дух Божий молиться в мені і доносить до мене волю Отця! Мати Тереза, наша сучасниця, яка дійсно вміла молитися, писала: «Мій секрет дуже простий – я молюся».

Молитва – це просто розмова з Богом.

Він каже – ми слухаємо.

Ми говоримо – Він слухає.

Ми – співрозмовники, які говорять і слухають один одного.

Я вчуся розмовляти з Богом, і кінця цьому навчанню не буде, бо ми – нерівні партнери. Визнаючи цю нерівність, я схиляюся перед Ним – і лише тоді віднаходжу здатність Його чути. Незважаючи на різницю між нами, я прагну до Бога – і лише тоді відкриваються мої уста, а за ними і серце.

Уривок із книги Філіпа Янсі “Молитва”

Підготувала Тетяна Трачук

Джерело: dyvensvit.org

Коментарі

Немає коментарів

Залишити коментар

Доступні теги: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>