Різдво у невеличкому конверті

Січень 7, 2018, 23:32 | (0) | інше головне Духовність і культура Куточок для батьків і малечі МОЄ МІСТО новини
DSC_5306
 

А чим для вас є Різдво? Улюбленим святом, сповненим давніх традицій, чи, можливо, часом дива, духовної піднесеності і теплоти, породженої приємними спогадами у колі близьких?.. Адже саме вони зуміли зафіксувати в об’єктиві нашої  пам’яті найцінніші моменти цього свята, а ще - щасливі рідні обличчя, котрих, на жаль, не повернеш. До когось такі спогади навідуються з мелодіями улюблених колядок, зі смаком куті й вогниками ялинки, а ось до рогатинки Ольги Лемішки (з дому Тихої) теплі історії Різдва різних років упродовж багатьох років мандрують у невеличкому поштовому конверті. 

Коли прямувала до оселі Ольги Михайлівни, щоб розповісти про її святкову традицію,  на вулиці мело снігом. Втім, у затишній кімнатці було по-особливому тепло від душевних розмов, розпалених іскоркою щастя, що горіла в очах бабусі, яка вкотре перечитувала різдвяного листа від близької родички Марії Мартин (з дому Андрейців) з Караганди. Вже десятки років ці звісточки з маркою, стають для обох жінок першими дзвіночками великих релігійних свят і обов’язково мають дійти вчасно, тож вони заздалегідь купують конверти, гарні листівки, а на чисті сторінки з зошита каліграфічним почерком переносять із чернеток рядки привітань, переплетені розповідями про своє минуле й сьогодення. «На вікні у нас така квіточка – орхідея. Росте ще з різдвяних свят і досі не в’яне…», - захоплено зачитує п. Оля речення, що вигулькнули з-поміж десятків пожовклих листів із шухляди. Відтак - показує фото зеленої улюблениці Марії та інші світлини, що за останні роки прийшли від родички, доповнюючи кожну цікавими історіями, зокрема, про українську церкву у Караганді, відкриття  пам’ятного знака жертвам сталінських репресій. Й поступово рогатинка відкриває таємницю їхньої давньої традиції листування.

Ольга Михайлівна зізнається: її «колежанка по переписуванні» Марія Іванівна, народилася у с.Бабинці 1923р., де й мешкала з родиною. Буремний 1945-ий приніс низку випробувань на долю тендітної дівчини, адже саме тоді її, як члена ОУН,  на 10 років було позбавлено волі за роботу у відділі пропаганди. «Марію та ще кількох дівчат впіймали, коли розносили заборонені листівки, - згадує наша співрозмовниця. - Усю її  сім’ю депортували, тільки брату Михайлу вдалося втекти від покарання, навіть був поранений. Після звільнення 1956-го на Рогатинщину повернулася лише її мати,  Катерина, а ось Марія – залишилась в Караганді, там зустріла політв’язня Івана Мартина з м.Червонограда  на Львівщині, створила з ним сім’ю». Бабуся згадує, що на батьківщину її родичка навідувалася дуже часто, аби відвідати неньку. «Вперше зайшла у гості до мене влітку з дітьми, - каже співрозмовниця, - в нас на подвір’ї росла крислата яблуня, то малеча, побачивши її так підстрибувала, бо не бачила, як росте яблуко». Марія не раз бувала у рідному краї, найдовше затрималась, коли тяжко захворіла її мама, згодом – навідувалась на її могилу. Але з віком долати далекі відстані виявилося не під силу, тож замість неї у малу батьківщину прямували листи  Так  розпочалась переписка, що триває досі,  у якій, наче у щоденнику, списано щиру розмову двох рідних душ. Ці листи баба Оля не раз перечитує зимовими вечорами, з ними поринає у мандрівку минулого. А днями у її колекції спогадів з’явився ще один – присвячений Різдву, що додав самотній рогатинці крихту святкового настрою.

Жінка зізнається: любила це свято змалку, хоч і не завжди було для неї спокійним, адже залишились у пам’яті воєнні роки, коли доводилось переховуватися від обстрілів у сусідському підвалі, а також від переслідувань  енкаведистами, які мали намір депортувати родину Тихих за причетність брата Степана до ОУН й УПА (загинув у бою з енкаведистами осінню 1946р., вояк УПА, сотня «Буйних»). Але попри усі негаразди  жінка говорить про Різдво з особливою ноткою у голосі.

«Я з братами і сестрою завжди чекали свята. Пам’ятаю, як в хаті батьки готувалися до нього: пуцували все, мастили долівку, а тоді застеляли її  дідухом, - зауважує жінка, відроджуючи дитячі роки «за Польщі».–  Ми, маленькі, спали на тій соломі, бавилися там,  до кінця свят всю «стовкли»...  Мама накривала на скрини, клала  сіно, по кутах часник і святочний лляний обрус, а на нього – усі страви. Завжди казала, що обов’язково мають бути на столі два хліба і пшениця (кутя).  Пекла  великий хліб з білого борошна, що  пах на всю хату».

Тож новий лист  у руках співрозмовниці мимоволі створив своєрідну магію спогадів, і в затишній кімнатці, наче у «Різдвяній пісні» Чарльза Діккенса, з’явився «дух минулого Різдва», який на мить  завітав у нашу розмову   із запахом дідуха та радістю малечі, серед якої й моя співрозмовниця у дуже юні роки. З теплотою у голосі вона розповідала, як її батько перед Святою Вечерею обкурював хату, як після спільної молитви давав сім»ї зі своєї ложки «пшениці спробувати». З оповідками цікавої бабусі відчувся й особливий присмак свіжих пампухів, що за словами краянки, обов’язково мали бути у хатині Тихих до гостини. «Ми повечеряли, а мама  ще ті пампухи пече і пече на домашній олії з коноплі, -зауважує. - Пригадую, ми п’ятеро все біля нецків  крутилися,  чекали, щоб теплого пампуха спробувати, і з таким смаком його їли».

Водночас бабуся наспівує свої улюблені в дитинстві колядки «Бог Предвічний» та «Нова радість стала», згадує віншування «В городі - зілля, в хаті - весілля, вам ся веселити, нам ся подивити. Христос ся рождає!», з якими маленькими школяриками ходили від хати до хати, аби на Свят-вечір наколядувати собі пару копійок. І десь між рядків своїх оповідок 87-річна Ольга Михайлівна  відкриває просту істину, що, мабуть, і є тією  найважливішою складовою свят:

«Наше покоління дуже багато пережило, і голод, і холод, але завжди люди горнулися один до одного, допомагали, чим могли, бо справжнє свято не на столі повинно бути, воно в душі, у наших вчинках і вмінні ділитися святом з іншими».

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Коментарі

Немає коментарів

Залишити коментар

Доступні теги: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>