Розвіяти міфи про Схід

Листопад 25, 2017, 11:23 | (0) | інше головне Духовність і культура МОЄ МІСТО новини
DSC_4954

Кожен окупант на території українських земель створював свої міфи, які, наче кнопка "Старт", запускали невидимий механізм, що допомагав насаджувати їхні правила, сіяти ворожнечу чи банально "стирати" пам'ять про найбільші цінності. Деякі з таких сучасних міфів, зокрема про “пасивний” Схід України, спробували роз­вінчати гості з Луганської обл., котрі напередодні Дня Гідності і Свободи відвідали Рогатинщину та відкрили опільчанам його справжні реалії.

Ними виявилися жителі маленького райцентру Старобільська - голова громадської організації "Воля" Ната­лія Пономарьова та учасник АТО, громадський активіст Володимир Григоренко, які завітали у с.Пуків, а згодом - в Рогатинську гімназію ім.Володимира Великого, щоб поспіл­куватися з молоддю, педагогами та активною громадськістю міста. У відео- й фотоматеріалах вони де­монст­рували присутнім, як важко давалося їм відстоювати своє, українське, де активно діяла ворожа пропаганда.

Кажуть, що "один в полі не воїн", втім подружжя Володимира і Наталії спростує це твердження, бо знає: якщо поруч кілька вірних однодумців, то навіть в проросійському середо­вищі можна діяти з користю для рідної країни. Адже в часі Революції Гід­ності вони належали до числа неба­гатьох місцевих жителів, котрі висту­пали проти комуністів, режиму Януковича та в своїй малій батьків­щині проводили міні-майдани. У їхній пам'яті досі Майдан Києва, мітинги у рідному Старобільську, жахлива "русская весна", а ще погрози, страх і бажання не опускати руки тоді, коли поруч загриміли "гради".

"Ми почали працювати ініціа­тивною групою ще 2006-го, - прига­дує Наталія.- По-перше, хотіли довес­ти: народ все-таки щось може, адже в Луганській області, зокрема, на півночі, завжди керівництво було проросійським, регіонали працювали у владі і постійно насаджували свої рішення, на які прості люди не мали впливу. По-друге, бентежила низька активність громади, її хотілось "роз­рухати", аби нарешті почала творити гідне майбутнє для дітей. Тож невдов­зі, у 2008 р., зареєструвалися як громадська організація "Воля", у Статуті якої вже тоді записали євроінтеграцію".

DSC_4939DSC_4936

ГО діяла вольовито, працювала з краянами, зокрема молоддю, дово­дячи: народ - рушійна сила  будь-яких процесів. До її літопису знакові сторінки додав 2013-ий. За півроку до подій на Майдані на одному з бігбордів з’явився банер, що закли­кав до парламентських перевиборів, але він "прожив" недовго, бо не імпонував прибічникам злочинної влади. Відтак - почались Революція Гідності і свій проукраїнський Май­дан у цьому районному центрі, котрий намагався розвінчувати міфи, насаджені "сірими кардиналами". "Віча відбувалися щоп'ятниці біля пам'ятника Шевченку, - розповідає В.Григоренко.- Оскільки ми не мали сили і ресурсів постійно "тримати" людей на нашому міні-майдані, тож збиралися раз у тиждень на годинку-півтори і в такий спосіб влилися в життя столичного Майдану, згодом - організовували транспорт і допомогу в Київ". Чоловік зазначає, що проук­раїнські майдани у їхній області проходили тільки у Луганську та Старобільську, у їхньому місті на них зазвичай збиралися 20-25 людей на весь район. Але навіть невеликі акції протесту заставили заметушитися тих, хто знаходився з іншої сторони барикад. Після відвідин представ­никами старобільського Майдану Першого Всеукраїнського форуму євромайданів у Харкові у грудні-лютому 2014-го в них стали з'явл­я­тися  супротивники, котрі відкрито висловлювалися проти київського Майдану, прямої демократії. Від горе-активістів часто лунали погрози, що згодом перейшли у радикальніші дії - одному з старобільських майда­нівців спалили магазин, ще одному - кидали "коктейлі Молотова". "Коли проводили ці міні-майдани, нам в спини жбурляли сніжки і каміння в машину, але всі продовжували діяти: апелювали до влади з відповідними зверненнями, друкували листівки "ДЛЯ ТИХ, ХТО НЕ НА МАЙ­ДАНІ" й вночі розносили їх дво­риками, щоб громадяни знали: тут є Україна! Ця інформація була вкрай необхідною, адже людей залякала ситуація у столиці", - стверджує співрозмовниця.

DSC_4940DSC_4946

Реальну загрозу безпеці власної родини та однодумців Володимир і Наталія відчули у ході "русской весны" (у той час Луганськ був окупований), коли її прибічники 7травня 2014 р. у супроводі "зелених чоловічків" під гучні оплески кількох сотень мешканців Старобільська зірвали український прапор з РДА, піднявши "ЛНРівський". Активісти ГО "Воля" змушені були переїхати в іншу область, переховуючись у друзів-майданівців, з якими позна­йомила революція. 11-го травня у їхньому місті провели псевдорефе­рен­дум. Втім, активісти "Волі" не могли довго ховатися і за кілька днів повернулися додому, водночас по­верн­увши й державний стяг на місцеву адмінбудівлю.

Життя у Старобільську дещо налагодилось, коли сюди прибули українські військові. Та потрясінь ще очікувалось вдосталь: "подарун­ки", які долітали з передової, масш­табне поховання за один день остан­ків понад двох десятків героїв з невідомими на цей час іменами (нині на цьому цвинтарі громада споруджує міжкон­фесійну капли­цю), втрати на пере­довій краян, серед котрих побратим-майданівець Іван Куліш… Тоді "Воля" переклю­чилася на допомогу військовим і паралельно розгорнула роботу з переселенцями, які масово прибували на територію Старо­більщини. "Ми організували примі­щен­ня для пункту гуманітарної допомоги, куди місцеві мешканці зносили продукти, одяг тощо, допо­магали цим людям житлом та всім не­об­­хідним. Згодом почали спів­працювати з різними міжнародними організаціями, писати проекти ПРООН, - згадує п.Наталія. - У грудні 2015 р. створили центр підтримки бізнесу, надаємо безоп­лат­ні юридичні консультації, нама­гаємось розвивати нашу малу бать­ківщину".

Хоча громадська організація "Воля" має назву "Старобільська", але вона працює на усій північній частині Луганської області, підконт­рольній українській владі, і на волонтерських засадах допомагає тим, хто цього найбільше потребує, а головне - українським солдатам та молоді, у якої несправедливо вкрала дитинство війна. Волонтери про­водять з дітьми різні заходи, екс­курсії, готують концерти для захис­ників, організовують акції на їхню підтримку. Н. Пономарьова також з посмішкою розповідає про ще одне досягнення старобільців - жіночий клуб "Надія", який згодом "переріс" в ГО "Центр спільного розвитку "Дієва громада"", на базі якої орга­нізувували низку корисних заходів. Активісти разом трудяться, аби Україна дізналася гірку правду про Схід на сторінках нових видань, приймають охочих відвідати цю місцевість.

DSC_4950

????????????????????????????????????

І хоч Наталія вже кілька років на пенсії за вислугою років як вчитель, та спокійного життя не прагне, доки навколо стільки немирних проблем. А Володимир з  липня 2015 року, як боєць легендарної 80-ї окремої десантно-штурмової бригади, що базується у Львові, був у най­гарячіших точках АТО. Із 2014-го разом з дружиною вони є волон­терами різних підрозділів ЗСУ, за що нагороджені медаллю УПЦ КП "За жертовність і любов до Украї­ни". Втім, себе героями не вважа­ють, щоразу акцентуючи: просто хочуть, щоб їхній рідний Схід, який за останні роки зазнав значних змін і духовного пробудження, залишився Україною, розвивався, і тут нарешті настав мир.

Ольга ВЕРБ’ЯНА.

 

На фото: під час зустрічі з подружжям  Григоренків-Пономарьових у Рогатинській гімназії ім.Володимира Великого.

Коментарі

Немає коментарів

Залишити коментар

Доступні теги: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>