ПРОБИ ПЕРА: Покликана душею говорити...

Листопад 27, 2019, 11:38 | (0) | інше Духовність і культура Куточок для батьків і малечі новини район
IMG-b8f8af50cce91ba39dfa53effc1b25ed-V

Кожна дитина по-своєму особлива та неповторна. Вона приходить у цей загадковий світ, аби не тільки знайти себе, але й для того,щоб творити. Хтось захоплює усіх своїм прекрасним голосом, у іншого талант до музики, дехто дивує вмінням творити чудові портрети й пейзажі, а комусь дано Богом уміння володіти словом... У Верхньолипицькому ліцеї  навчається багато креативних дітей. Та не схожою на інших є учениця 11 класу - Аліна Горбачевська . Ця лагідна і розумна  дівчина покликана душею говорити... Її твори захоплюють своєю щирістю і любов'ю до світу. Можливо, колись і її зірочка світитиме серед найяскравіших поетичних зірок. Тож пропонуємо вам, дорогі читачі, ознайомитися з пробами пера обдарованої краянки.

Ось перші спроби дівчини

І я у цьому світі є актор... І теж  виконую свою важливу роль... Людиною призначена  отут, Й чиясь я суджена ,мабуть.

Я вдячна Богові за те , що в мене є... Що не самотня, сім'ю велику маю, Щаслива я , бо й  мрія також є, Яку в майбутнє впевнено   вкладаю.

Та все ж , нелегко  все мені вдається , Пройти доріг ще безліч доведеться , І біле,й чорне було й буде у житті, Але найкраще , вірю , чекає в майбутті!

***

Моє життя - маленьке , таємниче, Воно мене немов охоче кличе , У світ випробувань, де є проблеми, І навіть , на усе свої потреби. Життя таке...Не зовсім вже й хороше, Із ним пов'язано все:лихо , гроші , Але не слід у ньому зневіряться , Бо в нім присутнє й добре щастя ! А щастя - це найбільша в світі сила , Коли людина кожна, по-своєму щаслива. І вже мені давно здається , Що це єдиним Богом все дається! А щоб щасливим бути - треба заслужити, Дружити та зовсім не грішити. Отож любімо ,понад усе життя , Бо хто ж , як не воно , розкриє нам буття ?!

***

Надія на краще! А ти не плач , усе колись минеться ... Пройдуть всі негаразди і жалі, І мудрим словом , вправно оживеться , Строфа з поезії казкової в мені .

І прийде день , в який я вірю щиро, І прийде ніч священна на землі , Коли все зло у душах не в одного Управно розійдеться у пітьмі.

І знаю я , що буде це не скоро , І навіть  не надіюсь на роки , Ще покоління буде може й навіть сорок , Та все ж , прийдуть ті довгожданнії часи .

І я , маленьким ангелом із неба , Схилю свою голівку вміло вниз , Побачу світ , великий , не ганебний , І ,  мабуть ,  вже не буде зла і криз.

***

Прокинься зранку й одразу посміхнись! Згадай про все хороше і довго не барись. Поглянь тоді  в малесеньке віконце , Де  так яскраво світить тепленьке , ясне сонце.

***

Чарівна орхідея приваблює мене, А за вікном - калина , рясненько цвіте. Пташки щебечуть пісню із самого рання , А я , вже  вип'ю кави , як зазвичай щодня. Чи робите ви так ? Захоплюєтесь цим? Адже цей світ прекрасний не порівнять з нічим... Бо кожен день прожитий - це те саме життя, А ми й не помічаєм , а просто йдем поволі в небуття.

***

Покликана до світу- старанна і невтомна. Я іншою не стану , така вже,мабуть, доля... Хай іноді сумую , та все це враз проходить, У душу мою щиру , любов до всіх надходить.

Не вмію не любить я , не вмію пригнічать, У Біблії такого поганого не вчать, Якщо живеш у світі , то будь достоєн ти, Того ,щоб нас назвали, хорошими Людьми !

РОЗДУМИ

(22.07.2019)

І кожен крок , і кожен подих твій , Для мене, синку, є одна із моїх мрій! Бо ти - це скарб і подарунок Бога, Що доля принесла до отчого порога. Малим, бувало, плакав ти за мною, Коли лишу тебе я із сестрою , Із криком болісним ти звав  мене, То знала я, що син вже мене жде. Ідуть роки... А син все підростає, І дім новий, сім'ю свою вже має, А в мене зовсім посивіли скроні, Та від тяжкої праці тріснули долоні. Тріпоче серце та виривається з грудей, Бо залишилась я одна серед чужих людей. Знайшов мій син дружину гарну й  вмілу, Але забув  мене ,- матусю рідну,милу. І днями , і ночами плачу я, І все сиджу та виглядаю із вікна... Та він не повернувся , не навідав матір, Мабуть, вже й не згада,в якій родився хаті. Та рік за роком швидко пролетів, Синочок мій додому захотів, Та матінки він більше не застав удома, Лише знайшов листа від серця мого. "Люблю тебе я, синку! Чекала вже давно... Та ти все не приходив... А життя? Та скільки ж там його... Прийшов маленький ангел із небес за мною, І відлетіла я із жалем за тобою." Узявши в руки дві червоних квітки, Приходив син на кладовище зрідка. Знаходив там могилу мами, У роздумах сидів ,приходячи до тями... Любіте і цінуйте ви батьків! Ніхто не знає, скільки жити їм  років. Та поки живемо і  насолоджуємось всім, Не забуваймо ,діти,рідний дім!

А.Горбачевська.

Коментарі

Немає коментарів

Залишити коментар

Доступні теги: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>