З нагоди професійного свята: На медичному посту - понад півстоліття

Червень 18, 2017, 17:34 | (0) | інше новини район
DSC_2920

 «Працюй, ніби все залежить від тебе», - навчав блаженніший Любомир Гузар. А я читаю ці рядки, роздумуючи: чи багато між нас людей, котрі настільки віддані своїй справі, що не чекають за неї похвали або ж нагород? Мізер, та їхні професіоналізм і благородність надихають… Ця розповідь про одну з них – нашу землячку,  велич вчинків котрої могла б стати хорошим прикладом для інших.

Наближався День медичного працівника, тож вирішила звернутися до керівника Букачівської міської лікарні, щоб порадив колегу, історія якої зацікавила б читачів. «Поспілкуйтесь з нашою операційною медсестрою Ярославою Михайлівною. Про неї варто написати, - одразу мовив Зеновій Кучинський, - таких професіоналів, як вона, нині мало». Головний лікар пригадував низку складних операції (зокрема, й за участі нейрохірургів), до успішного завершення яких спричинилася Ярослава Кузик. Тож зразу взялась за перо.

Щоправда, жінка не поспішала вихвалятися досягненнями, скромно запевняючи: «нічого знакового не зробила». Трішки поговоривши, дізналася, що в серпні минає 62 роки, відколи п.Ярослава вперше переступила поріг цього медзакладу. Спочатку рік пропрацювала черговою медсестрою, відтак - операційною. Нині краянці 80-ть, але її руки досі спритно перев’яжуть будь-яку рану. Не обходиться без відданої працівниці й жодна операція, адже прекрасно співпрацює з лікарями. Навіть у відпустці до оселі жінки часто навідуються люди: хто на перев’язку, а хто за порадою. Знають: вона - медик від Бога, котрий безмежно любить обраний фах.

DSC_2919

А розпочалось усе у далекому 1952 р. Тоді юна жителька с.Лани Пустомитівського району на Львівщині після місцевої семирічки та року важкої роботи у колгоспі, вирішила здобувати подальшу освіту.

«Думали з подружкою, яку професію обрати, раптом сусідка порадила медицину. Загорілися бажанням, поїхали в обласний центр подавати документи», - зізнається.

Співрозмовниця пригадує, які важкі часи тоді були: післявоєнне село ледь-ледь зводило кінці з кінцями, хліб за купони… Але, незважаючи на труднощі, у дівчат все вдавалося, поринули в освіту з головою.

«Ми прагнули чогось навчитися, тож днювали й ночували біля хворих, бо чого варта теорія без хорошої практики», - зауважує.

Першого серпня 1955-ого Ярославу Михайлівну направили в Букачівці. У стінах тодішньої районної лікарні жінка переконалася: медицина – справді її покликання. Серце тішилось бачачи як одужують пацієнти, котрі недавно лежали на операційному столі.

Роботи виявилося багато, по кілька операцій у день, деякі тривали й до ранку. Навіть якщо завершувались о 5-ій, то вже близько 9-ої Я.Кузик була на робочому посту: знову готувала операційну, стерилізувала інструменти тощо. Землячка з ностальгією пригадує ті роки, адже вдалось допомогти багатьом. Вона ж не лише працювала в унісон із хірургами, але й дбала про хворих згодом, роблячи перев’язки.

Професія забирала багато часу, та жінка знаходила його і для сім»ї. А її відданість професії передалась генетично, надихнувши молоде покоління Кузиків створити власну «династію» медиків. Донька Люба закінчила Івано-Франківський медінститут, нині працює терапевтом у Канівській ЦРЛ. Онук Віталій, теж лікар за фахом, викладає у Івано-Франківському медколеджі. Близький до цієї галузі фах обрав і син Василь, отримавши диплом «ветеринара». Нині з сім»єю він мешкає у Греції.

Наша героїня розповідає про дітей та онуків, а у її словах відчуваю радість. Щось схоже простежую і у розмові про практикантів, котрі освоювали ази благородної справи під крилом тямущого наставника. Сьогодні вони часто надзвонюють з різних куточків України, висловлюючи вдячність за добру науку.

Втім час бере своє, ноги, що не знали спокою в день та вночі, після переломів служать гірше. Жінка не раз роздумувала піти на заслужений відпочинок, але лікарняна родина не відпускає, бо важко знайти таку людяну та розумну порадницю. А те, що серце Я.Кузик горить винятковою любов’ю до інших, пересвідчуюсь у  ході нашої розмови, коли говорить про майбутню реформу у медицині, важливість відкриття нового корпусу ОХМАТДИТу у Києві, закупівлю обладнання для оперування новонароджених чи учасників АТО…

І навіть, отримуючи мізерну пенсію, жінка зізнається: ніколи не змінила б своє життя, бо подарувало їй багато хороших людей та справу, до якої лежить душа. На наше прохання поділитися рецептом успіху з молодим поколінням, зауважує: «Головне, щоб був потяг до цієї роботи, бо доведеться мати справу із різноманітними ранами, кровотечами тощо. Також операційна медсестра повинна бути кмітливою: доки відсутній лікар швидко зорієнтуватись що з хворим, надати першу невідкладну допомогу. І, звичайно, ніколи не лінуйтесь вчитися, тоді жодна рана не виявиться для вас страшною».

Ольга ВЕРБ»ЯНА.

На фото: під час операції у Букачівській міській лікарні, друга зліва Я.Кузик.

Коментарі

Немає коментарів

Залишити коментар

Доступні теги: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>