«Але коли починати, як не зараз?...»

Червень 6, 2016, 13:49 | (0) | головне Майстерня уподобань новини
H1vP1Kn6CPs (1)

 Якщо б раптом хтось з іноземців  запитав: «Яка ж вона, справжня українська душа?», то, мабуть,  почув би у відповідь: «Як наша пісня». Адже вона по-особливому щира, мудра, відверта і проймає людське серце  навіть без знання мови. «Це скарб, даний Богом», - вважає народний артист України Павло ДВОРСЬКИЙ.  

І не погодитись з твердженням митця було б помилкою, бо не скривлю душею, якщо зазначу, що ця людина  - справжній поціновувач української пісні й культури загалом. Його твори вже увійшли в золотий фонд, а деякі люди вважають їх народними. Концерти за участю митця зазвичай збирають цілі зали прихильників не лише в Україні, а й далеко поза її межами.  Від себе зазначу, що митець вміє здивувати слухача, а його пісня, яку не просто виконує на сцені, а нею живе, звертається до слухача, викликає вир емоцій.

Цьогоріч корифей   української пісні відзначає 40-річчя творчої діяльності, отож з нагоди пам’ятної події разом із родиною вирушив у концертний тур містами України та європейськими столицями.  Улюблені «Стожари» та «Смерекова хата» зазвучали й з рогатинської сцени, а нашим кореспондентам випала нагода поспілкуватися з цією винятковою людиною.

 

Павле Ананійовичу, багато років прихильників Вашої творчості до глибини душі хвилює пісня на слова М.Бакая «Роксолани». Нині Ви приїхали у місто-колиску Н.Лісовської , які емоції переповнюють?

- Якщо у дев’яностих мені доводилось виступати у вашому затишному містечку в складі ансамблю, то сьогодні прибув сюди вже з дружиною Світланою та синами Павлом і В’ячеславом.  Перше, що зробили – відвідали пам’ятник Роксолані у центрі, зняли  кілька світлин на згадку. Раділи, що жителі Рогатина шанують  пам'ять про відому українку. Минуло 26 років відтоді, як після поїздок в Америку, Канаду, де зустрічався  з українками-емігрантками, побачила світ ця пісня.

Стільки літ минуло, а вона й  досі актуальна, особливо нині.

- Хто  міг подумати, що настануть часи, і в період незалежності  українці  масово покидатимуть рідну землю. Розумію хвилі міграції у час війни, радянської системи.   Втім, прикро, що наразі, коли країні потрібні гарні, мудрі та працьовиті, свідомі люди, вони покидають батьківщину…

Недавно з синами повернулися після гастрольної подорожі  країнами Південної Європи, співали у Франції, Іспанії, Португалії та ін. На концертах було дуже багато українців, хоча приходять також іспанці, італійці, французи і кажуть, що українська пісня має  магічний вплив на глядачів. Часто після виступів підходять слухачі і через перекладачів говорять: пісні українські, сучасні і народні, зачіпають струни людського серця незалежно від мовного бар’єру, додають наснаги вірити, любити.

Розкажіть детальніше про концертний тур, який репертуар підготували для свого слухача?

- Ці гастролі проходять з ініціативи моїх синів. У програмі  є пісні про Україну, материнську любов, тобто про те, що хвилює нині людину. Деякі з них виконуємо з слухачами у залі, до прикладу, «Стожари», «Червону руту», обробки народних українських, зокрема лемківських, гуцульських, буковинських.

Назва «Горнусь до тебе, Україно» ввібрала у себе всі ті духовні поняття, якими живуть українці. І хоч чимало скептиків говорять: «Коли   гримлять гармати, музи мовчать», але я впевнений: пісні, які співаємо в багатьох містечках України чи  європейських столицях, пробуджують найсвітліші почуття. Крім того, презентують світові Батьківщину у новому ракурсі.

Чому важливо,  щоб зараз, у час протистоянь, наша пісня розвивалася?

- Мають бути сучасні пісні, які повинні стверджувати: Україна живе, діє, бореться і перемагає. Та це не заважає тому, щоб співали і ліричні, бо коли серце переповнює світле почуття кохання, воно додає сили творити добро на землі. У нашому репертуарі є цілий цикл нових творів «Життєва дорога», куди увійшли ліричні, патріотичні, роздуми про прожиті та прийдешні роки, також альбом «Горнусь до тебе, Україно» із добре відомими «Стожарами», «Мамою Марією» та ін. Є пісні, котрі написали після героїчних подій у столиці, до прикладу,  «Ангели Майдану» на слова Б.Пісного.

Сорок років творчості…Чи згадуєте їх із ностальгією?

- Час цікавий, але постійно думаєш: чому так швидко пролетіли літа. Ніби вчора зустрілися з Н.Яремчуком, колективом «Смерічки», співали з В.Івасюком, слухав поради Дмитра Гнатюка, а багатьох із тих людей вже немає з нами, залишилась тільки пісня. А кому, як не нам  і нашим дітям, продовжувати її. Я щасливий, що нині зі мною працюють сини, і бачу - глядачам подобається такий творчий тандем. Часто після виступів люди підходять до нас, роблять фото на згадку, спілкуються про творчі плани. Тому сорок – це не є та межа, коли сказав: «Зробимо тур і прощавай, сцено». З Божою допомогою і з підтримкою своїх дітей планую зробити чимало гарних гастролей.

У нас хороший директор Єгор Подкидишев, котрий теж заряджений на творчу роботу. Звісно, зараз переживаємо нелегкий час, коли треба працювати самим, вирішувати окремі питання без меценатів, але віримо, що знайдемо людину, яка також любить українську пісню і вкладатиме у наш національний продукт, до якого відноситься і пісня: її маємо записувати якісно, класно, щоб кінцевий результат належно сприймали за кордоном. Будучи на гастролях  за рубежем, ми співали наші пісні в перекладі італійської поетеси Даніели Агостінеллі. Їх дуже гарно сприймали там, кажучи, що переплітаються музика та мова. Отож, музика єднає народи, сприяє спілкуванню, тому вважаю, що пісня, як святий оберіг, має бути захищеною на державному рівні. Ми знаємо, як їй нині важко виживати. Іноді популярні канали вважають її «неформатом», тому потрібно, щоб держава ухвалила закон, котрий би захищав рідну пісню.

В Італії вийшов диск неаполітанських Ваших пісень їхньою мовою «Le stelle cadenti». Нещодавно Ви з нагоди творчого ювілею виступали у цій країні, а  як Італія виникла у Вашій долі?

-Усе почалося зі знайомства з отцем Василем Поточняком, який поїхав до Італії, щоб духовно підтримувати наших заробітчан. Ще років 10—15 тому українки в Римі чи Мілані боялися вийти за межі маєтків, де вони працювали, щоб їх не депортували. Десять років тому в Римі був організований грандіозний концерт до Дня матері — Fiesta de la Mamma. Церква звернулася тоді до Папи Римського з проханням, щоб поліція не затримувала заробітчан, які приїдуть з інших міст. І їм пішли назустріч. У Римі біля церкви Святої Софії, яку побудував патріарх Йосип Сліпий, тоді зібралося близько 15 тисяч українців з усієї Італії. Була літургія, і був концерт, у якому також брали участь Тарас Петриненко, Олександр Пономарьов. Це було надзвичайне піднесення... З того часу я уже сім разів побував в Італії, і мене вже й італійці, і заробітчани зустрічають, як свого. Я вважаю, що треба підтримувати тих людей, які покинули свій рідний край.

А як відноситесь до перемоги Джамали на «Євробаченні»?

- Радий, що наша співачка гарно виступила на такому конкурсі, що її підтримав світ. Через митців і мистецькі акції нас пізнають як європейський народ, бо показуємо: якщо навести лад в економіці, фінансах, культура в нас готова працювати, творити і пробуджувати у людини національний дух.

Сьогодні у цьому турі Ви пліч-о-пліч з найріднішими людьми, а чи не виникало задуму з нагоди творчого ювілею виступити  зі «Смерічкою»?

- Звичайно, це також є у планах, та чимало труднощів пов’язано із фінансами. Втім, у грудні виповниться 50 років ВІА «Смерічка», тому заплановано святкування у Чернівцях, де вперше ансамбль вийшов на професійну сцену. Також йдеться, щоб зробити гастрольний тур ВІА «Смерічка».

До нашого спілкування приєднується  В»ячеслав Дворський..

Знаючи всі «камені спотикання» у своїй професії, батьки часто відмовляють дітей іти їхнім професійним шляхом. Чи бувало таке у Вас із братом?

- Треба обирати той шлях, що ближчий до душі, бо робота має приносити задоволення. А коли є розум, бажання, певні задатки, то сумнівів не повинно бути, тому  тато ніколи не відмовляв обрати цей мистецький шлях. Зрештою, людина, яка пов’язала своє життя з музикою, повинна  розуміти: це в Україні робити особливо важко, але коли починати, як не зараз? Гадаю,  у майбутньому Україна має перспективу в цьому сенсі.

Які настанови Вам зазвичай дає батько?

- Відверто кажучи, ми завжди радимось у родинному колі. Кожен з нас  має свій тембр голосу, відповідно й репертуар, але  саме це й цікаво, бо глядачеві подобається, коли є різноманітність. Розвиваємось, плануємо грати з музичною групою, тому що живій музиці нема рівних. Слід створювати якісний продукт, хоч це справа нелегка. Чесно кажучи,  я фанат фолкмузики, стрілецьких, повстанських творів та ін. Цим пісням потрібно давати нове життя, є багато якісних записів української автентики, зокрема хороші альбоми Квітки Цісик, втім, існує чимало гарних пісень, про які ніхто не знає. Отож, маємо над чим працювати. Чому нашу культуру не можуть пізнавати італійці, французи так, як ми слухаємо їхні пісні? Українськість треба пропагувати, і це також  буде крок у будівництві європейської держави.

Довідково. Павло Дворський народився 1 лютого 1953 р.у в селі Ленківці на Буковині. Закінчив Чернівецьке музичне училище відразу по трьох відділеннях. 1976 року П.Дворський запрошено до легендарного ВІА «Смерічка». 1979 року в репертуарі «Смерічки» з’явилися перші пісні Дворського – «Стожари» та присвячена пам’яті Володі Івасюка «Маки для сина». У ансамблі познайомився зі своєю майбутньою дружиною Світланою, яка згодом подарувала йому двох синів – Павла та В’ячеслава. У 90-их маестро розпочав сольну кар’єру.

Спілкувалась Анна БРЕВСЬКА.

Коментарі

Немає коментарів

Залишити коментар

Доступні теги: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>